Як полегшити адаптацію дитини до закладу дошкільної освіти
Адаптація дітей до дошкільного закладу була й лишається психологічно найбільш складним періодом як для дитини та її батьків, так і для вихователів. Урахування специфіки адаптаційного періоду допоможе знайти не лише правильний підхід до малюка, а й закласти передумови для його успішної соціалізації в новому колективі.

Початок відвідування ЗДО – це не лише нові умови життя та діяльності, режиму й

харчування, а й нові контакти, нове середовище, взаємини, обов’язки. Це дуже напружений період, який потребує від кожного малюка активного психологічного й фізіологічного пристосування. Дитина опиняється в нових соціальних умовах, переживає зміну звичного розкладу та способу життя, тож у неї виникає відчуття нестабільності. У цей період малюки демонструють неадекватні поведінкові прояви, що пов’язано з труднощами адаптації до нових умов. Звикання до ЗДО найчастіше супроводжується порушенням емоційного стану дошкільника, погіршенням сну, апетиту, підвищенням захворюваності. Відбувається адаптація.

Отже, адаптація – пристосування організму до нових обставин, а для дитини ЗДО саме і є новим, ще невідомим простором, із новим середовищем, новими взаєминами. Адаптація включає широкий спектр індивідуальних реакцій, характер яких залежить від психофізіологічних і особистісних особливостей дитини, від сімейного ставлення, від умов перебування в ЗДО.

У різних дітей адаптація відбувається по-різному, відповідно до віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров’я, стилю виховання в сім’ї, рівня розвитку у дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері тощо.

Можна відокремити 3 групи дітей за характером пристосування до нових умов життя. 

 1 група: ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Вони комунікабельні, самостійні, врівноважені, проявляють зацікавлення іграшками й діяльністю.

2 група: малюки, які адаптуються повільніше й важче, поведінка нестабільна. Періоди зацікавлення грою змінюються періодами байдужості, вередування. Бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей. Навички гри та спілкування розвинені недостатньо, діти малоініціативні й менш самостійні: те, що можуть робити самі, але здебільшого залежні від дорослого.

3 група: діти, які важко пристосовуються до нового для себе побуту. Як правило, несамостійні, неконтактні. Звичні до нестабільності в режимі дня, швидко втомлюються. Ігрові навички в них несформовані, сон апетит – погані, або зовсім відсутні. Висока захворюваність ще більше уповільнює звикання до нового середовища і нових вимог.

Основні етапи перебігу адаптації дитини до умов дитячого садка

 1 «Шторм» – усі системи організму дитини відповідають бурхливою реакцією і значним напруженням, підвищується збудливість, тривожність, можливе збільшення агресивності або заглиблення у себе. Погані сон, апетит, настрій. Психологічна буря триває від 2-3 днів до 1-2 місяців (в окремих дітей).

2 «Шторм вщухає» – дитячий організм шукає оптимальні варіанти реакцій на зовнішні впливи. Дитина продовжує приглядатися до нового оточення, робить спроби долучитися до спільної діяльності, стає більш активною, зацікавленою, врівноваженою. Триває від 1 тижня до 2-3 місяців.

3 «Штиль» – організм знаходить найбільш сприятливі варіанти реагування на нові умови життя, режим дня, спілкування. Дитина починає активно засвоювати нову інформацію, встановлювати контакти, брати реальну участь у заняттях. Зменшується захворюваність, стабілізуються сон, апетит, настрій. Триває від 2-3 тижнів до півроку.

Причини важкої адаптації 

1 . Не сформованість позитивного настановлення на відвідування дитячого закладу. Важливо сформувати у дитини позитивне очікування майбутніх змін. Часто батьки зі співчуттям ставляться до відвідування дитиною дитячого садка. Внаслідок такого ставлення дитина теж починає страждати, вередує, відмовляється відвідувати ЗДО. Іноді батьки залякують дитину відвідуванням садочка. Часто діти навіть не знають, що їх чекає у садку.
2. Несформованість навичок самообслуговування. Часто батьки, економлячи час, поспішають нагодувати, одягнути дитину, стримуючи цим формування у неї практичних умінь і навичок – діти не вміють самостійно одягатися, користуватися туалетом.
3.Відсутність спілкування з однолітками. У деяких випадках батьки свідомо обмежують спілкування дитини з ровесниками, щоб захистити її від поганого впливу. Як наслідок: конфліктність, невміння попросити, невміння зачекати.
4.Невідповідність домашнього режиму режимові дитячого закладу. Якщо режими кардинально відрізняються в часі й послідовності режимних моментів, дитина в садку відчуватиме дискомфорт.

 

А — аналізуйте, що дитина дивиться по телевізору чи в Інтернеті.

Б — будьте толерантними під час розмови з дитиною.

В — вас запитують — уважно слухайте, давайте відповіді.

Г — говоріть із дитиною у зрозумілій, прийнятній для неї формі.

Д — дивіться телевізор, читайте журнали разом із вашою дитиною.

Е — економте свій час і сили на вмовляння дитини прочитати якусь книжку чи подивитися певну передачу; напевно, їй це ще зарано — на все свій час.

Є — єдність поглядів, оцінок батьків у тому, що дивиться, читає, у що грається дитина на комп’ютері.

Ж — життя дитини не має обмежуватися телевізором, комп’ютером чи плеєром.

З — з розумінням ставтеся до телепрограм, які обирає дитина, зважайте на її вік, інтереси тощо.

І — ігри на комп’ютері заміняйте рухливими іграми надворі.

К — купуйте дитині тільки необхідне, не потурайте її забаганкам.

Л — любіть ваших дітей та приділяйте їм більше уваги.

М — мистецтво — це не лише телебачення, преса та Інтернет.

Н — не кажіть дитині: «Тобі ще рано це дивитися», — просто перемкніть канал на ту програму, яку можна дивитися разом із нею.

О — обговорюйте з дитиною побачене по телевізору.

П — поважайте думки дитини.

Р — радійте та сумуйте разом із дитиною в повсякденному житті, коли дивитеся чи обговорюєте телепередачу або книжку.

С — стежте за своєю поведінкою, бо діти наслідують вас.

Т — творчий потенціал дитини розвивайте.

У — успіх у вихованні залежить від здорової атмосфери в родині.

Ф — фарби та палітра кольорів у вашому житті нехай завжди сяє лише веселими барвами.

X — хай завжди дитина відчуває ваш інтерес до себе.

Ц — цікавтеся друзями дитини: запрошуйте їх до себе в гості, дізнавайтеся і про їхні захоплення, погляди на життя, про те, що вони читають, тощо.

Ч — частіше допомагайте дитині виконувати доручену справу, але не виконуйте її за дитину.

Ш — шум — це ворог здоров’я дитини.

Щ — щастя і радість дітей — у ваших руках.

Ю — юнацький вік — це найкращий період у житті дитини.

Я — якщо хочете, щоб ваша дитина була ввічливою, порядною, люб’язною, правдивою, ставилася до всіх із любов’ю, дотримуйтеся самі цих порад.

 

Психологічні аспекти організації освітнього процесу в дитячому садку

  Практичний психолог приймає безпосередню участь у створенні психологічно комфортного середовища для розвитку дитини до­шкільного віку.

       Основні напрями модернізації освітнього процесу

В  основу модернізації системи дошкільної освіти, з урахуван­ням демократизації, гуманізації, індивідуалізації освітнього проце­су, покладено пріоритетність дошкільної ланки в єдиній національній системі неперервної освіти, а основним завданням ви­значено становлення і повноцінний розвиток життєвокомпетентної творчої особистості.

Демократизація освітнього про­цесу полягає в спрямованості на становлення особистості дитини, яка має стати рівноправним учасником цього процесу. Гуманіза­ція освітнього процесу є сукупністю настанов, цінностей, що вті­люються в ньому, вона передбачає формування в дитини творчих здібностей. Індивідуалізація освітнього процесу означає, що пе­дагог має не просто взяти до уваги індивідуальні особливості став­лення дитини, а й забезпечити умови для її повноцінного розвитку. Саме це сприятиме становленню цілісної всебічно розвиненої особистості дитини до­шкільного віку.

Створення психологічно комфортного середовища

Відповідаль­ність за створення психологічно комфортного середовища для дитини  в дитячому садку   беруть на себе працівники закладу. Від того, наскільки комфортним буде перебування дитини в дитячому садку, від тих позитивних вра­жень та емоцій, які вона отримає, залежатимуть:

• рівень розкриття її потенційних можливостей;
• комунікативні особливості;
• ступінь довіри до дорослих.

Передусім працівники дитячого садка мають налагодити добро­зичливі та відверті взаємини з батьками.

Робота з батьками

Фундамент особистісного зростання закладається у межах ро­динного виховання. Часто молоді батьки не готові до своєї відповідальної місії – бути батьками. Зростає  кількість роз­лучених матерів, які самі виховують дитину. У таких сім’ях рідко складаються емоційно сприятливі умови для повноцінного розвитку особистості дитини. Таким батькам притаманна одна спільна риса – страх за майбутнє дитини, який передається і негативно позначаєть­ся на формуванні її особистості.

Отже, завдання практичного психолога (ясла-садок) – працювати не лише з дітьми (з мов­леннєвими, психічними, емоційними, поведінковими вадами дити­ни), а й з батьками. Потрібно допомогти батькам усвідомити необхід­ність створення умов, за яких дитина мала б можливість повноцінно розвиватися.

Дитина дошкільного віку потребує соціальної, психологічної та педагогічної підтримки. Щоб дорослий міг надати адекватну під­тримку дитині, необхідно спиратися на її сильні сторони. Потрібно не акцентувати увагу на невдачах, варто демонструвати задоволе­ність дитиною.

Насамперед батьки мають розуміти, що дитячий садок не є за­мінником сім’ї та її виховних впливів. Лише спільна робота батьків і педагогів може забезпечити високу ефективність виховання та роз­витку дитини.

Часто дитина приходить до дитя­чого садка неготовою до нових змін, не має достатніх для свого віку гігієнічних та побутових навичок, не розуміє еле­ментарних поведінкових норм.

Щоб полегшити адаптацію ди­тини до нових умов перебування та заздалегідь попередити батьків, які зміни очікують на їхню дитину,   проводимо батьківські збори для бать­ків дітей-новачків та оглядові екскур­сії до груп раннього віку. Під час таких зустрічей завідувач, вихователь-методист, старша сестра медична, практич­ний психолог, вихователі та спеціалісти   розповідають батькам про умови перебування, вимоги до вмінь, навичок дітей та психологічну підго­товку до вступу  в дитячий садок,  відповідають на проблемні запитання батьків.

Робота з педагогами

В нашому дошкільному закладі постійно створюються сприятливі умови для підви­щення професійного рівня педагогів, оскільки сьогодення ставить нові вимоги до освітнього процесу загалом і до кожного педагога зокрема.

Адміністрація та психологічна служба закладу надають педагогам методичну та психоло­гічну підтримку. Від рівня розвитку емоційної сфери у дорослих насамперед залежить успішність взаємодії ди­тини з оточенням, ефективність її соціального розвитку, соціалі­зації.

Причинами порушень розвитку особистості вважаємо:

• реакція на несприятливу соціальну ситуацію розвитку;
• розлад у системі сімейних взаємин тощо.

Педагоги мають уміти відрізняти порушення розвитку дитини, що виникають як реакція на дефекти у сфері функціону­вання центральної нервової системи, від порушень, детермінованих соціумом. Не всі прояви дезадаптивної поведін­ки дитини пов’язані з порушеннями в її психічному розвитку. Деякі форми від­хилень – результат неправильного ви­ховання або реакції на психотравмувальну ситуацію.

Тому педагоги мають бути готовими до роботи з дітьми, які мають різний рівень розвитку, вади мовлення, порушення психологічного розвитку тощо. З-поміж форм психологічної просвітницької роботи практичного психолога з педаго­гами чільне місце посідають психолого-педагогічні читання, проблемні семіна­ри, круглі столи, тренінгові заняття. Такі форми психологічної про­світницької роботи збагачують інтереси фахівців, їхні професійні по­треби, дають змогу педагогам сформувати власне бачення важливих психологічних проблем.

Завдання педагогів – створити умови для реалізації закладе­них у певному віці можливостей дитини, її емоційного світу та ста­новлення як особистості, зокрема:

• забезпечити умови для розкриття природних механізмів розвитку дитини;
• запобігти виникненню вад у розвитку дитини, мінімізува­ти їхні наслідки, якщо певні вади вже наявні;
• пробуджувати самостійність у дитини, намагаючись не ке­рувати нею, не обмежувати чи пригнічувати.

Педагогам варто так організовувати свою роботу, щоб, не від­ступаючи від мети заняття, вони мали можливість варіювати мате­ріал, завдання, час, місце проведення організованої навчальної дія­льності з дітьми.

Робота з дітьми

Основне завдання нашого дитячого садка – створити умови для мак­симального розкриття індивідуального потенціалу кожної ди­тини. Дитина має стати суб’єктом своєї життєдіяльності, повіри­ти у власні сили, навчитися бути успішною. Це значно полегшить її перехід із дитячого садка до школи, збереже інтерес до пізнання та розвине його в умовах шкільного навчання.

Розвивальну роботу з дітьми дошкільного віку  про­водимо індивідуально або з малими підгрупами (6-10 дітей). Розвивальна робота з дітьми дошкільного віку спрямована на:

• розвиток пізнавальних, емоційно-вольових процесів та мов­лення;
• формування соціальних норм поведінки;
• стимулювання пізнавального інтересу та опанування на­вичок дослідження, експериментування.

Розвивальна робота щодо пізнавальної сфери розширює поня­тійний апарат дитини, навчає її розв’язувати різні завдання на рівні уявлень, образів, стимулює становлення творчої уяви, формує розу­мові операції – аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо.

Робота з підгрупами дає можливість нам використовува­ти індивідуальний підхід до кожної дитини. Урахування індивіду­альних особливостей – це пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних особливостей дитини за­для забезпечення достатнього рівня розвитку особистості. Це дає нам змогу визначити доцільний спосіб організації виховної діяльності щодо кожної дитини.

Отже, діяльність практичного психолога щодо створення пси­хологічно комфортного середовища передбачає як розвивальну ро­боту з дітьми, так і психологічну просвітницьку роботу з батьками та педагогами задля забезпечення всебічної підтримки дитини до­шкільного віку під час її адаптації до умов дитячого садка.

Безпека дітей в Інтернеті –
поради батькам:

1.Будьте другом своїй дитині. Проявляйте

зацікавленість її захопленнями і обговорюйте
проблеми, що виникають. Якщо Ви зможете стати
тією людиною, якій Ваша дитина довіряє, їй не
доведеться шукати підтримки у віртуальних друзів.
2.Установіть комп’ютер в місці, доступному всім
членам родини. Це значно полегшить контроль за
його використанням.
3.Складіть правила безпечної поведінки в Інтернеті, в
яких будуть перераховані вимоги, що стосуються
користування Інтернетом, а також алгоритм дій дитини
при зіткненні з небезпечним незнайомцем або
сексуальним домаганням.
4.Напишіть ці правила на папері і прикріпіть біля
комп’ютера!
5.Попросіть Вашу дитину нікому не повідомляти
особисте: ім’я, вік, номер телефону, домашню адресу.

6.Попросіть Вашу дитину відразу ж розповідати Вам
про неприємні ситуації під час спілкування в
Інтернеті, підкресливши, що Ви не будете
сердитися, про що б вона не розповідала.

7.Переглядайте інформацію, що міститься в
комп’ютері Вашої дитини. Це допоможе Вам
контролювати її спілкування в мережі. Але пам’ятайте,
що дитина може користуватися Інтернетом не тільки
вдома, але і в школі, Інтернет-клубі, у друзів.

8.Не пропустіть симптоми інтернет-залежності.
Замисліться над тим, чи не позначається використання
Інтернету на успішності дитини, її здоров’ї, стосунках із
членами сім’ї та друзями. Визначте, скільки часу вона
проводить в онлайні.
9. Не бійтеся звертатися по допомогу. Якщо в
дитини проявляються ознаки інтернет-залежності.

10. Проаналізуйте власні звички. Чи немає у вас
проблеми з контролем перебування в Інтернеті?
Пам’ятайте, що для дитини ви є основним прикладом
у житті.
11. Встановіть баланс. Заохочуйте та підтримуйте
бажання дитини займатися іншими справами, особливо
спортивними іграми.
12. Допомагайте дітям спілкуватися з іншими в
реальному житті. Якщо дитина сором’язлива, віддайте
її на заняття з набуття навичок спілкування. Заохочуйте
дитину до справ, які сприяють її спілкуванню з іншими
дітьми.
13. Слідкуйте за тим, що роблять діти в Інтернеті.
Використовуйте програми, які здійснюють моніторингта обмежують використання Інтернету, зокрема засоби
батьківського контролю.
14. Пропонуйте альтернативи. Якщо вам здається,
що дитину цікавлять лише он-лайнові відеоігри,
спробуйте призвичаїти її до онлайнових «замінювачів»улюблених ігор. Наприклад, якщо дитині подобаються рольові ігри у стилі фентезі, заохочуйте читати разом з вами книжки з фентезі.

 

 

 

 

 

 

                  Дитина тривожиться:

виявляємо причину та надаємо допомогу

    Тривога — важлива емоція, яка попереджає про небезпеку й мобілізує до відповідних дій. У мозку функціонує комплексна система тривоги. Вона дає змогу вчасно помічати загрози та запобігати їм. Утім, система тривоги може давати збій: зумовлювати страх тоді, коли небезпеки насправді немає, змушувати перейматися через малоймовірні загрози або такі, на які не можна вплинути. Тож із часом тривожність може стати рисою особистості й поступово закріпитися в поведінці.

Як і коли формується тривожність

 Тривога, так само як і страх, — не негативне явище. Це своєрідний «захисний механізм» нервової системи. Він допомагає в екстремальних ситуаціях адекватно зреагувати на небезпеку й вчасно захиститися або врятуватися. Та коли цей «механізм» починає працювати понаднормово, переживання тривоги у певних ситуаціях, тобто ситуативна тривога, переростає у стійку рису характеру — особистісну тривожність.

 Тривожність — стійкий стан емоційного дискомфорту, пов’язаний із відчуттям потенційної небезпеки та негараздів.

Тривожність як риса характеру починає поступово формуватися у старшому дошкільному віці. Водночас закріплюється звичка сприймати нешкідливі ситуації як загрозу. І що частіше трапляються «небезпечні» ситуації, то сильніше дитина очікує, що вони повторяться, і, як наслідок, більше тривожиться. Відтак дитина потрапляє у своєрідне замкнене коло. Усі діти різні, тож і тривожність виражають по-різному. Однак є і загальні прояви, які притаманні тривожним дітям1. Найпростіший спосіб виявити в дитини тривожні прояви — поспостерігати за її поведінкою2. Вважають, що схильність до тривожності — показник слабкого типу нервової системи. Утім, не варто думати, що це погано. Слабкому типу нервової системи, на відміну від сильного, притаманна чутливість, або сенситивність. До того ж не всі діти з підвищеною чутливістю стають тривожними, адже чимало залежить від стилю виховання та взаємин у сім’ї. Які чинники зумовлюють підвищену тривожність Підвищену тривожність у дитини можуть спричинити різні чинники. Найвагоміші серед них — ситуація в сім’ї та виховний вплив батьків. Тривожність може бути реакцією на напружену ситуацію в сім’ї, приміром, коли батьки або інші члени сім’ї постійно сваряться, розмовляють на підвищених тонах. Навіть коли агресія не спрямована на дитину безпосередньо, вона все одно відчуває тривогу, коли спостерігає за сваркою близьких дорослих чи чує її крізь зачинені двері. Коли в одних і тих самих ситуаціях хтось із батьків чи близьких дорослих то дозволяє дитині щось, то забороняє, це також може зумовити тривожність. Через таку непослідовність дорослих дитина розгублюється й не розуміє, як вона має поводитися. Вербальна агресія батьків, вихователів та інших значущих для дитини дорослих може спричинити у неї підвищену тривожність. Невербальні прояви агресії, як-от недовіра чи порушення особистих меж дитини, теж шкодять її психічному здоров’ю й нерідко стають причиною тривожності. Суперництво теж може стати причиною тривожності. Коли дитина потрапляє в ситуацію конкуренції, вона намагається привернути до себе якомога більше уваги дорослих і відчуває через це тривогу. Ще один чинник, який може спровокувати тривожність у дитини, — підвищена відповідальність. У такому разі дитина може тривожитися через те, що не виправдає сподівань значущого для неї дорослого і, як наслідок, він не звертатиме на неї уваги.

Зміна звичного оточення та умов, перехід до інших соціальних взаємин, приміром, в інший дитячий садок або школу, також можуть підвищити тривожність. Як зменшити тривожність Для того щоб допомогти дитині, яка проявляє підвищену тривожність, необхідно проводити з нею заняття, спрямовані підвищувати самооцінку, навчати емоційної саморегуляції та релаксації. Діти з високим рівнем тривожності часто мають занижену самооцінку. Тривожна дитина зазвичай гостро реагує на будь-який неуспіх і може відмовлятися брати участь у певній діяльності. Тому під час взаємодії з тривожною дитиною треба уникати завдань, що передбачають конкуренцію, мають змагальний характер, а також не порівнювати її з іншими дітьми. Не можна змушувати тривожну дитину одразу розпочинати новий для неї вид діяльності. Важливо дати дитині змогу певний час поспостерігати, як це роблять інші діти.

Дитина, що має високий рівень тривожності, не почувається в безпеці. У такому разі дорослі — батьки й вихователі — мають дати дитині змогу відчути, що вона перебуває під їхнім захистом, допомогти їй встановити довірливі взаємини з оточенням3. Для цього в пригоді стане тактильна взаємодія. Нехай батьки частіше обіймають і гладять дитину по голові, роблять їй масаж. Це зміцнить зв’язок між дитиною та батьками й допоможе їй почуватися захищеніше. Вихователі також можуть грати з дитиною в тактильні ігри, ігри з крупами, ліпити, малювати пальчиками чи долоньками. Якщо змога, можна проводити заняття у сухому басейні з кульками чи плавати. Це допоможе зняти м’язове напруження й розслабитися. Подолати тривожність допоможуть також сюжетно-рольові ігри та драматизація.

Коли дитина грає роль слабкого беззахисного персонажа, вона може переконатися, що інші люди теж іноді тривожаться і чогось бояться, і це — це нормально. І навпаки, граючи сильного, хороброго персонажа, дитина приміряє на себе роль сміливця й згодом з допомогою дорослих може розвинути в себе ці вольові якості. Отже, читати й інсценізувати тематичні казки, проводити сюжетно-рольові ігри та тактильні види діяльності, а що головніше, створювати відчуття безпеки й захищеності — важливі завдання в роботі з тривожними дітьми. Пам’ятайте, що кожна дитина, що перебуває поруч із дорослими, які люблять і приймають її, рано чи пізно впорається зі своїми труднощами.

Чи проявляє дитина тривожність: чекліст для батьків

Поспостерігайте за дитиною й визначте, чи притаманна їй та чи та ознака:

• чимось стурбована навіть тоді, коли перебуває у звичній безпечній ситуації;
• легко засмучується в разі найменших невдач ;
• дає волю сльозам, коли хвилюється напружує м’язи обличчя, спини або/та шиї ;
• погано концентрується на чомусь, постійно відволікається;
• погано засинає або неспокійно спить;
• невпевнена у своїх силах, боїться братися за нову справу .

Якщо хоча б одна ознака проявляється в дитини постійно, то можна припустити, що вона має підвищений рівень тривожності. Зауважте! Якщо ви заповнили чекліст і виявили принаймні одну ознаку, що має постійний характер, не панікуйте.

Зверніться по допомогу до практичного психолога. Фахівець проведе комплексне обстеження і, якщо потрібно, — корекційні заняття з дитиною, надасть вам поради, як можна знизити тривожність.

Як проявляється тривожність

ПСИХОЛОГІЧНИЙ РІВЕНЬ

• Надмірна боязкість — дитина часто чогось боїться, хвилюється через дрібниці
• Відсутність відчуття базової безпеки — дитина не почувається захищеною, часто насторожена
• Занижена або нестійка самооцінка та водночас високі вимоги до себе

ФІЗІОЛОГІЧНИЙ РІВЕНЬ

• М’язове напруження, наприклад, коли дитина непокоїться, вона може несвідомо втягувати голову в плечі
• Порушення сну
• Прискорене серцебиття
• Поверхневе дихання
• Сухість у роті, відчуття стороннього тіла в горлі
• М’язова слабкість у кінцівках, тремтіння
• Енурез, дерматити, головний біль

ПОВЕДІНКОВИЙ РІВЕНЬ

• Надмірна скутість, нерішучість, часте зніяковіння
• Неконтрольоване похитування на стільці, смикання себе за волосся, кусання нігтів, обертання в руках різних предметів тощо.

Як знизити тривожність у дитини

1.Підвищуйте самооцінку дитини: частіше хваліть її навіть за незначні успіхи і, якщо змога, робіть це у присутності оточення.

2.Намагайтеся не робити дитині зауважень і не критикувати її. Якщо дитина погано поводиться, не лайте її. Натомість доброзичливим тоном попросіть розповісти про причини незадовільної поведінки та поясніть, чому така поведінка засмучує вас

3.Не висувайте завищених вимог. Якщо ви, наприклад, помітили, що дитина не справляється з програмою музичної школи та щоразу зі сльозами збирається на заняття, ліпше запишіть її на інший гурток чи секцію.

4.Демонструйте свою любов. Обіймайте дитину, грайте разом у веселі ігри, залучайте до спільних справ.

5.Розмовляйте з дитиною про те, що її турбує. Розповідайте їй, як ви самі боролися зі схожими страхами чи переживаннями.

6.Контролюйте свої емоції, зокрема тоді, коли переживаєте стрес і вас легко вивести з рівноваги. У такому разі ліпше відкладіть спільні справи з дитиною і відпочиньте, щоб відновити власні ресурси та гармонізувати емоційний стан.

7.Стежте за своїм мовленням. Намагайтеся, щоб тон вашого голосу був спокійним, доброзичливим. Навіть якщо дитина провинилася, намагайтеся не кричати на неї, а тим паче не погрожуйте їй. Ліпше зачекайте, доки і дитина, і ви заспокоїтеся й будете готові до конструктивного діалогу, а відтак проаналізуйте неприємну ситуацію в спокійній обстановці.

ІГРИ, ЩО ПОЗБАВЛЯТЬ ДИТИНУ ТРИВОГИ ТА СТРЕСУ

«Та які у малюка можуть бути проблеми!» — зауважують деякі дорослі, і глибоко помиляються. Діти схильні переживати з будь-якого приводу більше, ніж дорослі, бо їм бракує досвіду життєвих ситуацій та навичок витримувати сильні почуття.

Тому невдачі в школі, переїзд, хвороби близьких тощо можуть спричинити довготривалий стрес, для виходу з якого дитині знадобиться ваша допомога. Ми зібрали найкращі корекційні ігри, що поліпшать психологічний стан малюка.

«Де я?». Вивести дитину з неприємних спогадів та переживань допоможе гра з фіксацією на теперішньому моменті. У будь-який час запитуйте дитину «Де ти?», а та у відповідь нехай розповість про навколишнє середовище із залученням усіх органів чуття: «Я на вулиці, слухаю шурхіт листя, теплі сонячні промені торкаються обличчя, а у повітрі аромат булочок з кафе поблизу».

«Розшифрування імені». До кожної букви імені доберіть позитивну якість, що починається на таку саму букву (наприклад, Олена: Осяйна, Любляча, Енергійна, Надзвичайна, Артистична).

«Гірлянда». Якщо дитина уникає соціальних контактів, ця гра допоможе їй з самоідентифікацією, почуватися «своєю». Для цього навчіть дитину складати папір гармошкою та вирізати таким чином гірлянди. Для гри потрібно вирізати гірлянду людських фігурок, що ніби тримаються за руки. Кожній фігурці дайте ім’я когось з рідних, друзів, знайомих; можна намалювати їм обличчя.

«Рослина». Ця гра добре діє тоді, коли середовище навколо дитини радикально змінюється: переїзд на нове місце проживання, перехід з дитсадка до школи. Можна придбати реальну рослину у невеличкому горщику, так, щоб її потрібно було пересадити (засівати насіння не варто, воно не завжди проростає, тому ефект буде зведений нанівець). Нехай дитина сама вибере рослину, піклується про неї, поливає. Поясніть, що для росту зеленому улюбленцю потрібний більший горщик, пересадіть рослину у новий ґрунт. І ненав’язливо проводьте паралель між дитиною та рослиною, пояснюйте, що і людині для зростання та розвитку потрібен новий «ґрунт». Швидший варіант — намалювати історію дерева, яке виросло із зернятка. У цьому випадку акцентуйте увагу на історії. Вигадайте, як деревце роздивляється, хто поруч з ним у новому ґрунті, як до нього прилітають пташки, прибігають знайомитися звірятка. Нехай дитина розкаже, чи добре деревцю, чи комфортно. Якщо ні, поміркуйте з дитиною, що може захистити деревце: паркан або добра фея. Намалюйте цей захист, а у житті подаруйте дитинці іграшку-«талісман».

«Батут». Гра відмінно позбавляє тілесного напруження. Відведіть дитину на батут та дайте змогу досхочу настрибатися! Ця вправа корисна тим, що дає відчути опору на стопу, а відчуття «невагомості» у польоті сприятливо впливає на мозок.

«Супергерой». Після хвороби чи якихось несприятливих подій дитина може звикнути до підвищеного піклування, що дорослі багато чого за неї роблять. Подолати «вивчену безпомічність» допоможе гра у супергероя! Коли дитина ухиляється від справ, запевняє: «У мене не вийде», «Я не впораюся», запропонуйте їй фантастичне перетворення: «Зараз я перетворю тебе на Суперлюдину! Для цього слід лише з’їсти ось цю вітамінку (ягідку, випити сік), і у тебе з’явиться супершвидкість! Я теж з’їм. У мене з’явиться здатність підіймати важкі предмети, і я понесу сумку, а ти зможеш супершвидко поїсти (вдягтися тощо)».

«Дві маски». Потрібно купити, а краще виготовити власноруч з дитиною дві маски. Одна буде «сильною», у ній дитина почуватиметься впевнено; інша — «слабка». Спочатку нехай дитина надягне «сильну» та поговорить за неї. Потім настане черга «слабкої» маски, дитина розповість її переживання. Поміркуйте разом, як перша маска може допомогти другій, і коли вона стала б у пригоді йому самому. Така гра вчить дитину відстежувати та коригувати свій емоційний стан.

«Пластилін». Унаслідок психологічної травми обличчя людини (не тільки дитини) часто наче застигає, його вираз майже не змінюється. Щоб повернути емоційну активність, візьміть спочатку шматок пластиліну і разом з дитиною розминайте його. Потім запропонуйте дитині уявити, що її обличчя — також пластилінове, і почніть його «розминати»: смикайте за щічки, прохайте їх надути чи втягнути. Урешті-решт, улаштуйте конкурс «кривляки» на найкращу гримасу!

«Різнокольорові дні». Після переживань можуть виникнути проблеми з плином часу, бо пам’ять постійно повертається до неприємних подій. Дитина ніби дивиться постійно вглиб себе. Щоб повернути її у теперішній час, підкреслити, що час спливає, призначте кожному дню тижня свій колір (дуже зручно — сім днів та сім барв у веселці). Припустимо, четвер у вас зелений. Шукайте цього дня зелені предмети, вибирайте зелені фрукти та овочі, одягайте за можливості зелений одяг.

 

ЯК ПІДТРИМАТИ ДІТЕЙ У ЦЕЙ НЕПРОСТИЙ ЧАС ВІЙНИ

Поради психолога для батьків

1. Бути поруч. Пам’ятаємо, що ми є головним джерелом підтримки для наших дітей. Відчуття люблячої присутності батьків – це найголовніший «термостат безпеки» для дитячої душі. Обіймаємо, підтримуємо доторками, робимо щось разом, читаємо, розказуємо казки – де б ми не були – у ліжку чи в бомбосховищі.
2. Бути прикладом. Даємо собі раду з викликами – діти дивляться і наслідують нас. Ділимося досвідом, говоримо про те, що нам допомагає… Це не означає, що ми «ідеальні», а про те, що ми також шукаємо можливість наповнюватися енергією…
3. Спілкуватися. Важливо, щоб ми допомагали дітям розуміти, що відбувається і як нам вистояти у цій війні – як країні, і як сім’ї. Говорити з дітьми з повагою, слухати, що говорять вони, і слухати те, про що вони мовчать… І відповідати – як можемо – бо не завжди ми знаємо відповіді. Передати їм віру, що з Правдою ми обов’язково і неминуче переможемо і наша країна буде вільною і щасливою!
4. Задіювати. Ми не знаємо, наскільки довгими будуть ці випробування війни, але час життя безцінний – і ми маємо жити. Важливо зосередитися на корисних діях – вчити вірші, пісні, молитви, малювати, читати/слухати казки, гратися (у різні способи, не лише в телефоні), прибирати, молитися, робити добрі справи, займатися спортом.  Корисна діяльність приносить добрий плід – допомагає інтегрувати енергію стресу.
5. Відновлюватися. Важливо мати в режимі дня ті активності, які поповнюють сили. Подбаймо, щоб упродовж дня діти мали час на сон, добру їжу, гру, домашніх улюбленців, рухову активність, і обов’язково щоденний дотик до чогось, що є Світлом (казки, історії, краса, сповнені світла люди ), – і це Світло неминуче переможе, бо воно непереможне.  

Шість  батьківських звичок, які порушують емоційний контакт з дитиною

Емоційний контакт батьків і дитини – фундамент сімейнихвзаємин, на якому стоїть багатоповерховий будинок під назвою «виховання». У кожного з батьків є потенціал зробитицей фундамент міцним, але іноді контакт з дитиною втрачається. У нас є для вас гарні новини: навіть якщо контакт втрачено, його можна повернути.

1.Ви звертаєте увагу на дитину тільки тоді, коли вона робить щось не так

Чомусь частіше помічається щось погане, а хороше сприймається як природне. Коли дитина щось упускає, ми відразу бачимо це і робимо зауваження, але от коли вона акуратнотримає предмет у своїй маленькій ручці, ми мовчимо або навіть не помічаємо.

Варто зрозуміти, що дитина запам’ятовує, що коли вона робить щось не так, батьки відразу звертають на неї увагу. Її висновок: помилка = увага. Кількість зауважень пропорцій непрагненню дитини приховувати і віддалятися від батьків.

Рекомендація. Звертайте свою увагу на ту поведінку, яку хочете бачитизнову. Рівняння просте: бачите позитивну поведінку – підкресліть її. Наприклад, так: «Мені подобається, коли я бачу, що ти граєш спокійно і зосереджено».

2.Ви не хвалите свою дитину

Швидше за все, зараз всі батьки подумають: «Та це не про мене, я завжди хвалю свою дитину».

Хвалебні слова в дусі «молодець», «добре» і «супер» на сотий раз сприймаютьсядитиною як порожній звук. У такої похвали завжди є зворотна сторона – знецінення для дитини.

Ми ж говоримо про «якісну» похвалу, коли батьки уважні до дитини і бачать, що саме у неї добре вийшло. Хвалити треба за конкретну поведінку, адже таким чином вирозвиваєте в дитині впевненість у собі і здатність побачити результат своїх дій.

Рекомендація. Замініть слово «молодець» на фразу: «Мені подобається, як ти прикрасив цей будинок», кожен раз помічаючи деталь, яку ваша дитина зробила добре, навіть найменшу.

3.Ви не обговорюєте її та свої емоції

«Не плач», «не сумуй», «цедурниці», «з мамою все гаразд, просто в око щось потрапило» – саме такі фрази віддаляють дитину від батьків. Дитина відчуває, що її емоції не приймають, а батьки їй брешуть про свої. Який висновок вона може зробити? «Так, проявляти свої емоції погано, тебе не зрозуміють навіть батьки».

Говорити про свої емоції важливо, а дати можливість дитині розповісти про її біди без коментарів в стилі «не відчувай» – ще важливіше.

Рекомендації. Використовуйте позначення емоцій дитини. Якщо ви бачите, що вона сумує через сварку з друзями, ви можете сказатиїй: «Це, мабуть, дуже сумно і неприємно – посваритися зі своїми друзями» або «Я бачу, що тисумуєш». Таким чином ви говорите про те, що приймаєте її будь-якою, що відчувати – нормально. І нагадуєте, що ви – поруч.

4. Ви вважаєте дитину ще маленькою для того, щоб робити самостійний вибір

Анекдот: «Мамі холодно – одягни светр». Діти й справді краще знають, чого вони хочуть. Дитина може вибрати сама, які штани одягти, з ким грати, якими іграшками ділитися – цей список можна продовжувати ще дуже довго.

Пропонувати дитині вибір – значить розвивати її самостійність і відповідальність, будучи поруч як уболівальник, від якого вона відчуваєпідтримку. А ще ми всі, в тому числі і діти, маємо право на помилку. Вони мають право обрати не те, зробитивисновок (не без допомогибатьків) і пітивибиратидалі.

Рекомендація. Дайте дитиніможливість вибрати і зіткнутися з наслідками вибору, підтримуючитим самим самостійність. Буваютьситуації, коли можназапропонуватидитині «вибір без вибору», тількиодне з двох: «Тибудеш рис або пюре на вечерю?»

5.Ви використовує тенасильницькі методи виховання

Тіло вашої дитини – її священна територія з відповідними межами. Порушуючи йогомежі, випоказуєте їй свою неповагу до їїособистості.

Бити, тягати, щипати, ставити на гречку – це неприйнятні методи виховання для дорослої людини, яка володіє мовою для вираження своїх думок. Батьки не мають права бити свою дитину, що б вона не зробила і якою б вона не була.

Рекомендації. Зробіть глибокий вдих-видих, дайте собі час заспокоїтися і подумати, як ви можете вплинути на поведінку дитини без використання насильства. Спокій, рівний тон голосу і вербалізація конкретної поведінки, яку вихочете побачити, може допомогти вам в цій нелегкій справі.

6.Ви мало часу проводите разом

Сидіти поруч, втупившись у телефон, покидати пазли і най збирає  – не рахується. Прийти до дитини, поки вона збирає пазли і зібрати їх за неї – теж не зараховується. У грі зі своєю дитиною ви можете її чогось навчити або навчитися самому, дізнатися, що цікаво вашій дитині і що її турбує.

Якісний час – це вміння слідувати ініціативі дитини в грі, щоб вона відчувала себе значущою, а в батьках побачила друга.

Рекомендація. Кожен день хоча б 10 хвилин приділяйте справжній грі. Нехай дитина обере її сам аба сама , а ви дотримуйтесь її ініціативи.

На закінчення хочеться сказативсім батькам, що діти потребують безумовної любові і прийняття. Не забувайте про важливість контакту, навіть якщо ви втомилися. Ви неодмінно впораєтеся з труднощами і збережете близькість з дитиною, якщо захочете.

ПАМ’ЯТКА

«Вплив батьків на поведінку дитини»

1.Подавайте дітям приклад хорошої поведінки.

Діти вчаться, наслідуючиповедінкудорослих. Ваша поведінка — приклад для наслідування.

2.Висловлюйте свої бажання позитивно.

Кажіть дітям, чого Ви від них очікуєте, замість того, чого не бажаєте.

3.Висувайте реальні вимоги.

Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації, в якій вона опинилася. Ви маєте бути більш терпимими до маленьких та хворих дітей.

4.Обирайте виховання без побиття та крику.

На початку крик та фізичні покарання можуть здаватися результативними, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені бити все сильніше, щоб досягти бажаного результату. Постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру. Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших. Пам’ятайте: коли дитина дістала ляпаса, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може зрозуміти, за що і чому її покарано.

5. Допомагайте дітям поводитися ліпше, даючи їм право вибору.

Не сперечайтеся з дитиною про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їй зробити вибір: нехай вона сама вирішує, у що одягатисячи що їсти. Це дасть змогу запобігти проявам образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що Ви її постійно контролюєте.

6.Проявляйте свою любов.

Саме любов є найважливішою потребою всіх дітей і однією з основних передумов їхньої позитивної поведінки. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, почуття власної гідності.

7. Прислуховуйтеся до того, що говорить Ваша дитина.

Цікавтеся тим, що робить і відчуває Ваша дитина. Не заважайте дружбі дитини з дітьми, з батьками котрих Ви посварилися. Суперечки батьків не повинні впливати на дружбу дітей.

8.Визначте певні обмеження для дітей.

Усі стосунки потребують певних обмежень. Пам’ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються безпечніше, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.

9. Використовуйтесміх для того, щоброзрядитинапруженуситуацію.

Часом батьки бувають занадто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства.

Умійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі сміятися за кожної слушної нагоди.

10.Намагайтеся побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття.

Пригадайте, як Ви почувалися, коли були дитиною, і яким незрозумілим здавався Вам світ дорослих, якщо з Вами чинили несправедливо.

11. Хваліть і заохочуйте дитину.

Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре, й заохочуйте її докладати до цього зусиль. Хваліть її за хорошу поведінку.

12.Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого.

Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її.

Прислухайтеся до думки дитини. Якщо Ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.

13.Будьте послідовними в дотриманні правил, встановлених у вашійсім’ї.

Намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого — відміняється.

14.Надмірна настирливість батьків може привести до протилежного результату

Дитина буде потайною і не надто щедрою. Коли дітиростуть в атмосфері зайвої нав’язливості, настирливого вторгнення батьків, потайна поведінка часто входить у них у звичку. Це може мати наслідки для дитини в майбутньому, коли вона захоче створити глибокі дружні або романтичні відносини і виявить, що не здатна ділитися своїми глибокими почуттями.

15. Якщо батьки надмірно критикують дитину

Намагаючись навчити її робити все правильно, це може призвести до того, що дитина стане пасивною й нерішучою, побоюючись, що її рішення можуть піддатись критиці й осуду.

16.Діти, виховані в сім’ї, де батьки їх люблять, але при цьому постійно сваряться один з одним

Можуть стати невпевненими в собі, тому що їх почуття внутрішньої цілісності та безпеки буде перебувати під загрозою.

17. Батьки, які постійно перебувають у стан і тривоги та хвилювання

Можуть виховати неспокійних дітей, оскільки діти не можуть розслабитися через нервову енергетику своїх батьків.

18.Батьки, які занадтоопікують своїх дітей

Можуть сприяти розвитку в дитини симптомів депресії, тому що змушують її стримувати природну потребу в дослідженнях і свободі.

 

 

 

«Навчіть дитину захищатися» – інтерактивні заняття для дошкільнят старших груп «Дзвіночок», «Сонечко» та «Пізнайко» підготувала і провела практичний психолог Шлемкевич Надія Володимирівна в рамках щорічної глобальної акції, яка проходить у всіх країнах світу «16 днів проти насильства» (25.11.-10.12.2020 р.).